Як і будь-який хлопець, Микола в дитинстві був трохи розбишакою. Ріс у робітничому районі, з дитинства мріяв стати льотчиком. Його вабили невідомими країни та надзвичайні пригоди. Мрії про подорожі спонукали до занять вітрильним спортом. Пізніше Микола захопився боксом і дзюдо. Ці заняття не лише тренували його м’язи, а й навчали витримки та наполегливості. Вступити на юридичний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка хлопцеві з робітничої сім’ї було нелегко. Після школи Микола двічі випробовував долю, але його спіткала невдача. Трудову діяльність розпочинав на заводі, учнем слюсаря-складальника радіоапаратури. Потім пішов служити в армію. Чотири рази просив відправити його до Афганістану і домігся свого: 19-річним потрапив до Шебергана. Саме тоді Микола дізнався, що значить втрачати друзів, та зрозумів справжню ціну життя. Повернувшись з Афганістану, вступив на юрфак Київського університету. Саме тут Микола зустрів свого найкращого друга Олега Бойка та познайомився з майбутньою дружиною Настею. Після закінчення навчання Катеринчук деякий час працював юридичним консультантом банку «Інко». А потім разом з Олегом Бойком заснував адвокатську компанію «Моор і Кросондович». Сім років друзі працювали разом. Коли компанія зросла і завоювала своє місце на ринку, Микола зрозумів, що хоче розвиватися далі — не просто виконувати закони, а створювати їх. Катеринчук вирішив іти в політику. Він переміг на виборах по 13-му мажоритарному округу без підтримки жодної з партій. У Верховній Раді Катеринчук вступив до фракції «Наша Україна». Очолив юридичний департамент штабу опозиційного кандидата у Президенти Віктора Ющенка. Микола Катеринчук розробив стратегію, яка врешті-решт дозволила перемогти. 150 тис. спостерігачів відстежували та фіксували фальсифікації на виборчих дільницях. Потім ці документи стали доказами у Верховному Суді. «Революція, Майдан і Верховний Суд назавжди залишаться для мене найяскравішими подіями в житті. Я радий, що було ухвалено законне рішення, а не політичне», — говорить Микола Катеринчук. Саме в цей час змінилось і його особисте життя: він вдруге став батьком, у нього народилася донька. Працюючи першим заступником голови Державної податкової адміністрації, Катеринчук боровся з хабарництвом і корупцією в податковій. Саме тоді почалося його розчарування у вчорашніх «помаранчевих» соратниках. «На жаль, багато новопризначених керівників намагалися зберегти стару систему, проти якої ми боролися», — згадує Катеринчук. Він пішов з держслужби, вирішив: якщо не вдалося зруйнувати систему зсередини, треба змінювати її ззовні. Ще працюючи першим заступником голови ДПА, Катеринчук створив Податковий клуб, де чиновники та підприємці обговорювали, що потрібно зробити, аби малий і середній бізнес розвивався та зростав. У цих дискусіях народився Податковий кодекс Миколи Катеринчука. Після парламентських виборів 2006 року Катеринчук ще ясніше зрозумів, що гучне гасло «Не зрадь Майдан!» порушують самі «помаранчеві» вожді. На з’їзді «Нашої України» запропонував програму реформування партії, але його не підтримали. Щоб не розколювати політичну силу, в яку колись вірив, Катеринчук вийшов з «Нашої України». Він зібрав навколо себе команду однодумців — економістів, юристів, підприємців — і створив Європейську партію. Однією з її головних справ є Податковий кодекс Катеринчука, який уже подано до Верховної Ради. Коли було оголошено дострокові вибори столичної влади, Микола Катеринчук вирішив взяти на себе відповідальність за рідне місто і висунув свою кандидатуру на посаду мера Києва. Він та його команда достеменно вивчили проблеми столиці та розробили програму дій для Києва. Вони переконані, що настав час запропонувати столиці сучасні технології управління. А головне, реалізувати найбільшу мрію всіх киян: жити в комфортному місті та відчувати гордість за нього. І мати владу, за яку не соромно!